KobzarʹNakladem knihkupectvi dra Gréga a Ferd. Dattla, 1876 - 275 pages |
Other editions - View all
Common terms and phrases
Аж батько билина Бог Бога Богу Босфор брате буду былъ в-ночі в-ранці вам вар вас вид вітер въ гайдамаки Галя гаю Гнат годі Гонта горе гуляє дитина дівчата діти Дніпра до-дому Добре доле доля друже ёго ёму жить Залізняк Запорозці знає знаєш знаю знову изъ иноді Іде каже какъ Катерина кобзарь козак колись коло Кругом къ Лебедин Лисянку лихо літа Льв люде ляхи має мати меня мій мною мнѣ Мов могили моє мої молодиї море москалі мою моя На-що Назар Настя неволі нема немає Неначе Нехай Ніхто нічого Ой онъ осталось От-так очі Пішла плаче по-над подивися Поки полі сам свого своїх святого серденько серце Сидить сина сину сирота сім світі слава слёзами слёзи соловейко сонце Сотник співає старий степу Стеха Стрівай съ таки тебе тиї тихо тілько тобі тобою Тяжко Україні Умань хати хаті хату Хиба Ходім Хома Черкаси Чигирин Чого чорнобрива чужині Шевченка шляхта Як-би Ярема Ярина
Popular passages
Page 197 - ... минають ночі. Минає літо. Шелестить Пожовкле листя, гаснуть очі, Заснули думи, серце спить, І все заснуло, і не знаю, Чи я живу, чи доживаю, Чи так по світу волочусь, Бо вже не плачу й не сміюсь. Доле, де ти! Доле, де ти? Нема ніякої; Коли доброї жаль, боже, То дай злої, злої!
Page 152 - Не називаю її раєм, Тії хатиночки у гаї Над чистим ставом край села. Мене там мати повила І, повиваючи, співала, Свою нудьгу переливала В свою дитину... В тім гаю, У тій хатині, у раю, Я бачив пекло... Там неволя, Робота тяжкая, ніколи І помолитись не дають.
Page 347 - Журбою Не накличу собі долі, Коли так не маю. Нехай злидні живуть три дні Я їх заховаю, Заховаю змію люту Коло свого серця, Щоб вороги не бачили, Як лихо сміється... Нехай думка, як той ворон, Літає та кряче, А серденько соловейком Щебече та плаче Нишком — люди не побачать, То й не...
Page 10 - А я, юродивий, на твоїх руїнах Марно сльози трачу; заснула Вкраїна, Бур'яном укрилась, цвіллю зацвіла, В калюжі, в болоті серце прогноїла І в дупло холодне гадюк напустила, А дітям надію в степу оддала.
Page 136 - Начнем же уже начало книги с й це: весело подивиться на сліпого кобзаря, як він сидить собі з хлопцем, сліпий, під тином, і весело послухать його, як він заспіває думу про те, що давно діялось, як боролися ляхи з козаками; весело... а все-таки скажеш: «Слава богу, що минуло, — а надто...
Page 14 - Летим... Дивлюся — аж світає, Край неба палає; Соловейко в темнім гаї Сонце зустрічає. Тихесенько вітер віє. Степи, лани мріють, Між ярами над ставами Верби зеленіють. Сади рясні похилились, Тополі по волі Стоять собі, мов сторожа. Розмовляють з полем.
Page 343 - І сниться їй той син Іван І уродливий і багатий, Уже засватаний, жонатий — На вольній, бачиться, бо й сам Уже не панський, а на волі; І на своїм веселім полі Удвох собі пшеницю жнуть, А діточки обід несуть.
Page 32 - Люди не займали. Ти не скажеш... Ось хто скаже, Що я його мати! Боже ти мій!.. Лихо моє! Де мені сховатись? Заховаюсь, дитя моє. Сама під водою, А ти гріх мій спокутуєш В людях сиротою, Безбатченком!..
Page 12 - Нехай, каже, Може, так і треба». Так і треба! бо немає Господа на небі! А ви в ярмі падаєте Та якогось раю На тім- світі благаєте? Немає! немає! Шкода й праці. Схаменіться: Усі на сім світі — І царята і старчата — Адамові діти.
Page 95 - Сердега Ярема з свяченим в руках. А Дніпр мов підслухав: широкий та синій, Підняв гори-хвилі; а в очеретах Реве, стогне, завиває. Лози нагинає; Грім гогоче, а блискавка Хмару роздирає. Іде собі наш Ярема, Нічого не бачить; Одна думка усміхнеться, А друга заплаче. «Там Оксана, там...